Діяріуш допостмодерного провінціяла

Сніг вкриває земну поверхню пір'ям.
Сніг пада повільно - і стомлено ляга.
Куди йому квапитися:
попереду - довжелезна зима!

Під снігом опиняється весь рік,
іще не минулий, але вже знесилений,
наостанок знесилений очікуваннями:
зостався місяць, а стільки треба зробити!

Сніг знецінює різнобарвність світу6
все - пусте, правда - у зимі,
коли нічого, опріч повітряного снігу,
не затамовує погляд на земну поверхню.

Сніг ставить один на один того,
хто задивляється у вікно,
аби побачити сходи в небо,
котрі підіймаються не для нього...

Моя зіронька сяє, віддаляючись від мене:
світло її холодне і пронозливе,
краса її бездоганна і незабутня,
мерехтіння її насмішливе...

Замруж вічі - і відкрий:
зоря заходить з-за обрій,
а ти не бачив її сходження -
вона не наближлася до тебе.

Географічні відстані - байдужі.
Недалека зірка віддалюється -
посміхнись, допоки вона
не сховалася за небокраєм.

Іди своєї дорогою - землею,
а вона йде своєю - небом.
Захід твоєї зіроньки -
твоя дорога сходження.

Вона не приходить - вона прибігає -
вбігає з повітрям, задивляючись уперед.
Завжди здивована, завжди вражена:
серця навстіж розпахуються перед нею.

Маленьке містечко належить їй -
і велике місто теж буде її.
Бо місто складається з вітру,
що розігнався по вулицях.

Повітря - її родима стихія,
стихія земного янгола;
повітря несе її над асфальтом,
підносячи над містом.

Обличчя витончена ренесансним майстром
на взірець Руфь або Есфірі,
завойовниць чоловічих сердець і
володарок відкритого світу.

Азійське походження обдаровує
красою обличчя й скорботою вічей.
Половина крови виразилася в красі,
убезпечивши її від скорботи.

Иноді здається: се - видимість.
Скорбота живе в її серденьку,
прихована від чоловічих поглядів -
ради майбутнього садівника моєї квіточки...

Кант усунув розум, аби вивільнити місце для віри;
Фуко усунув розум, аби вивільнити місце для гри!

Просвітницький розум вирвався з ослаблих вериг віри й традиції.
Він почав структурувати світ на власний взірець.
Для просвітницького розуму існують лише принципи і проблеми,
а люди - виконавці принципів і носії проблем.

Не існують селяни - існує земельне питання,
не існують євреї - існує єврейське питання,
не існують азіяти - існують орієнтали,
а всі вони вимагають, аби розум їх цивілізував.

Так розум перетворюється на демона,
котрий грається в шахи людьми,
аби "білі" (у прямім і не прямім сенсі!)
цивілізували "чорних" (у прямім і не прямім сенсі!).

Слушний час убивати власних демонів -
ставати не освіченими, а людяними;
віднаходити на сторінках книжок себе,
а не формули облаштування людства.

Любиш тих, від кого не ждеш не вдячности,
а вони - вдячні тобі, бодай ти не заслугував того.
Любиш тих, хто обдаровує тебе, і тих, кого обдаровуєш сам:
"А за віщо? - Бо Сонце спекотне!".

Від осені ждеш свинцевого неба, що тамує Сонце,
похмурих перехожих, - квапливих, як і ти, -
змерзлих дерев, які стискають самих себе гіллям,
жадібного дощу, що не дасть зайвої краплі;

а отримуєш у подарунок казкові скарби:
тепле Сонце на біло-блакитному небі,
веселих вечірніх перехожих,
червоно-жовто-зелені дерева,
які вишукувалися для осіннього балу.

Життя продовжується - спати зарано!
Ждуть мої студенти, ждуть мої книжки,
жде мій маленький янгол, которому не до мене,
ждуть - подарунків від мене?!

9 жовтня, на другий день конференції
"Україна в європейському цивілізаційному процесі",
що відбувалася в ДНУ імені Олеся Гончара,
Олег Репан, крає- і козакознавець,
провів шикарну екскурсію по казацьких фортецях -
Старому Кодаку та Старій Самарі.



( Read more... )

P.S. Далі ексурсія продовжилася на лівому березі,
де знаходяться рештки Старої Самари, від котрої
зостався лише один вал, але і той не автентичний,
а досипаний Мініхом десь у другій половині XVIII ст.

Сьогодні їду до Дніпра на конференцію в ДНУ імені Олеся Гончара
з української історії в контексті історії европейської.
Буду там два дні. Надіюся потрапити в славетний дендропарк.

У ДНУ викладає доцент Володимир Володимрович Ващенко,
постмодерніст і психоісторик, автор двох книжок
про Михайла Грушевського з красномними назвами:
"Неврастенія: непрочитані історії
(Деконструкція одного надпису - сеанс прочитання автомонографії
М. Грушевського)" (Дніпропетровськ, 2002) та
"Від самопрезентації до методології: психобіоісторіографічний вимір простору історіописання М.Грушевського" (Дніпропетровськ, 2007).

Мрію з ним зустритися! І придбати книжки.

Опівдні пройшов дощ - несильний і непомітний.
Напевно, скучає за літом.
І нікуди не поспішає.
До вечора ще далеко...

Мокрі фарби посилюють кольори:
древесне одіння стають іще більше жовто-зеленими,
а самі дерева стають більш чорними й зморщеними;
і не хочеться відходити від вікна.

Що дивує найбільше:
не відчуваєш ніякої осінньої меланхолії;
настрій спокійний, начебто підпав
під владу мирного ритму дощу...

Пора братися за работу (руки тягнуться до комп'ютера!),
за работу - академічного до незмоги - історика:
уявляти, за архівними виписками,
двобій вічного революціонера з вічним жандармом!

Ніяк не вдається дотримуватися життєвої філософії:
"Если к другому уходит невеста, то неизвестно - кому повезло!".
Тим паче, коли те янголятко ніколи не була моєю.

Вона вже другий рік - киянка,
а я божеволію від нагод бачити її декілька разів на рік.

Хто вона? - Деградована поетка!
(Се те, чого не вистачає мені в житті: усього иншого досить!).
А ще любителька всіляких тусовок - моя цілковита протилежність.

Прагнув позабути її, коли тривалий час не спілкувався з нею,
але инші дівчата не витримують порівняння з нею.

Що маю? - Два з половиною роки кохання без відповіди
(Щоправда, з невеличкими перервами).
Боюся виказати її свої почуття - боюся втратити друга.

Додам, що подібні історії звичайно трапляються в більш зеленому віці -
зі школярами й студентами, а я для донкіхотства - вже підстаркуватий...

А в неї якийсь черговий кавалер...
Як добре, що я його не знаю.
Хотілося б, щоб вона стала щасливою.

Зичу тобі свобідного політу, моє янголятко!

"Єжели можетъ що быти любопитствующему нраву человъческому,
кромъ тълесних требований, ласкавій чителнику,
такъ угодное и приятное, яко чтение книжное и
въденіе прежде бивших дъяній и поведеній людскихъ;

ежели и въ печалехъ сущимъ может що такъ скорое подати лъкарство,
яко тотъ же книжній с прилъжанием и вниманіем уживаемый медикаментъ.

Дозналемъ и я сам того, кгди въ приключаючихся ми скорбехъ
книжному прилежахъ чтенію и слишанію, и отъ нихъ
увъдомляючися о прошлихъ людскихъ рознихъ трафункахъ и бъдствах,
училемся оттоль и мои злоключенія терпеливо зносити,
слушая глаголанного - въ терпъніи вашимъ стяжите душа ваша.

Обаче, проходя лътописная и гисторическая
иностранных народов писанія и дъянія,
видъх в нихъ объясненную и затмънію доселъ непричасную ихъ славу".

P.S. Звідки взяти літеру "ять"?

Давно вже подумки порівнюю навчання з далекою подорожжю.
Для того, щоб досягнути кінця шляху,
потрібно терпляче йти крок за кроком день у день
назустріч заходу Сонця.

Пізнання вимагає терпіння:
скільки діб займуть маленькі кроки
в пустелі незнання заради ковтку знань
(оази на обрії можуть бути міражами!).

Ачи вистачить життя, аби покласти край подорожжі?
Безкінечність дороги вабить пішоходів,
подібно до того, як чорна дірка втягує
маленькі зорі з далеких кутків галактики.

Люди, котрі вийшли на дорогу пізнання, - чумаки.
Вони кинули свій голодний дім,
аби шукати щастя в далеких землях,
відправляючись туди за мізерною сіллю життя.

Чумацький шлях проходить колом:
мандрівник полишив родиму домівку,
аби повернутися, коли жага домашнього затишку
стане болюче нестерпною в скронях.

Позавтра чумак вирушить у подорож і
розважитиме себе піснями, почутими невідомо від кого.
Подорож буде нічною: наодинці із самим собою,
при німих свідках - мерехтливих зірках.

Учора потрапив на літ.тусовку -
виступи поетів з нагоди приїзду до Луганського
Сергія Жадана (треба мені читати сучукрліт)!

Декламації відбувалися в "Українсько-канадійському центрі".
Запізнившись не почув Сергія Жадана.
А не знаючи яко виглядає живий клясик, так його й не побачив.

Однак побачив і почув талановиту поетку,
Галину Крук, - се щось незбагненно високе!

Далі читали віршики якісь порнопоети:
поронопоети в прямому сенсі - саме про те й пишуть.
Опісля них - швидко пішов геть.

Укотре переконався в істині:
на літ.тусовках головне - учасно збігти.

Вітаю всіх! Ми - повнолітні!

Зичу, аби кожен відчував Україну зліва під ребрами!

Німецький історик Райнгарт Козеллек
заснував новий напрямок - "історію понять".
Наразі розбираюся, що се таке.

Більш за все мене вразили дві його категорії, найвищого ступеню
абстракції, котрі не апелюють до історичних подій -
"простір досвіду" та "горизонт очікування".

ДОСВІД має просторовий вимір, певним чином локалізований,
він утворюється декількома шарами минулого,
і не включає в себе обставини здобуття досвіду.

ОЧІКУВАННЯ (надзвичайно широке поняття) є обрієм:
зі спробою наближення очікування віддаляються.
Досвід визначає очікування. Але лише почасти.
Звісно, очікування завжди ширші за досвід.

( Read more... )

100 метрів за 9,58 секунд!

Ямайська ракета, Усейн Болт, мій одноліток двометового зросту,
виграв Чемпіонат світу зі світовим рекордом.

Взяв - і пробіг!

Коли він торік на Олімпіяді, кинувши бігти на фініші,
пробіг за 9,69 - гадав: як би пробіг, якби біг?!

Учора суперники змусили бігти до кінця.
Його суперники - Тайсон Гей, Асафа Пауел та инші -
теж не лузери: встановили персональні рекорди.

Слів немає! Се треба бачити!

Лєшек Колаковський (1927 - 2009),
польський філософ про себе в 1978:

"Рожденный в семье дворянско-сионистско-буржуазной (
мое подлинное имя – Лейба Ксаверий Кс. Гриншпан-Чарторыйский),
я с детства питал злобную ненависть к народным массам,
Польше, Советскому Союзу и прогрессу.

Когда в 1918 году наш край, благодаря геройским усилиям Л
енина и Дзержинского, наконец обрел независимость,
я с позиций диверсанта боролся против справедливого лозунга
включения Польши в состав Советского Союза.
И в то же время, будучи евреем-кулаком, оторванным от масс,
я поддерживал несправедливый на том этапе лозунг
включения Польши в состав Советского Союза.

Незачем добавлять, что в годы войны,
по указанию сионистской группировки масонов,
я стал майором СС, поскольку это и так всем известно.
До самого рассвета 21 июня 1941 года [так в тексте],
к негодованию народных масс, я стоял на стороне а
нгло-французских империалистов, поджигателей войны,
которые саботировали мирную политику канцлера Гитлера,
а с рассветом 21 июня 1941 года я начал противостоять
боевым усилиям объединенных сил прогресса и демократии
в борьбе с гитлеровскими убийцами.

Будучи деятелем злобного карлика реакции АК,
я сложил оружие и не желал бороться с захватчиками,
хотя при этом я также обескровливал народ,
принимая участие в провокационном Варшавском восстании.
Когда в то самое время 6 миллионов евреев сами себя погубили,
я говорил об этом во всеуслышание, а о преступлениях,
совершенных над польским народом, я хранил злостное молчание
(см. в «Энциклопедии» статьи «Освенцим», «Катынь» и «злостный»)".

Див.: http://www.polit.ru/analytics/2009/08/13/kolakowski.html

Як подолати тероризм?
Відповідь проста: треба самому бути терористом.

Терористичний світогляд - світогляд людини,
спільнота котрої рухається понад прірвою.
І вона є часткою своєї спільноти,
бо лише разом можна перейти через безодню.
Терористична людина постійно дивиться в очі смерти,
а відтак - сама стає смертю.

Чому Ізраїль успішно бореться з терористами,
а Росія виявилася безсилою перед чеченськими бойовиками,
допоки сама не віддали їм, спадкоємцям Дудаєва - Кадировим,
владу в де-факто самостійній Чечні?

Адже Ізраїль - сам держава-терорист.
Ізраїль живе у відчутті небезпеки:
гибель кожного ізраїльтянина від рук терористів
загрожує державі уніщовленням.
І тому Ізраїль не зупиняється ні перед чим,
аби винищити своїх ворогів.

Чи Росія впала би, якби втратила Чечню,
якби не намагалася штурмувати концертний палац,
де йшов "Норд-ост", і бесланську школу?

"Велика Россия - и отступать есть куда!".

Звідки береться терористичний світогляд?
Він народжується в муках страждань нації.
В український історії теж є приклад тероризму -
приклад у червоно-чорних тонах,
що його соромляться наші сучасники.

Нещодавно, нарешті, прочитав "Протестанську етику та дух капіталізму",
а також декілька есеїв, з яких мав розпочинатися багатотомник
зі соціології релігії (Вебер устиг написати лише про давні релігії).

Для мене є новиною (багато чого для мене - новина!)
огляд віровчень під кутом зору їхньої спрямованости
на регулювання практичної, насамперед - економічної, поведінки.

Якщо правильно зрозумів:
чим більше особистої відповідальности перед Богом,
тим більше ірраціоналізуються відносини "людина - Бог" -
і тим більше раціоналізується економічна поведінка,
бо зусилля людини спрямовані не на пізнання Бога,
а на аскетичне виконання повсякденного обов'язку перед Ним.

Ясна річ, убери Бога з такого вчення -
одержиш сучасне публічне життя!

"Прості бажання хочеться відповісти мєдвєду просто:

Ти — шайтан москальський чорт , проклятого чорта брат i товариш і самого Люципера секретар! Який ти в чорта лицар коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає а твоє вiйсько пожирає. Не будеш ти, сукин ти сину, синiв християнських пiд собою мати, твого вiйска ми не боїмося, землею i водою будем битися з тобою, распройоб твою мать.

Вавілонський ти кухар, Македонський колесник, Ієрусалимський броварник, Олександрійський козолуп, Великого й Малого Єгипта свинар, Армянська свиня, Подолянська злодiюка, Татарський сагайдак, Каменецький кат, і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, самого гаспида онук і нашого хуя крюк. Свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, мать твою в’йоб!

Отак тобі козаки відказали плюгавче! Невгоден єсі матері вірних християн! Числа не знаєм бо календаря не маєм, місяць в небі, рік у книзі, а день такий у нас як і у вас, поцілуй за те у сраку нас!..

Пiдписали: Кошовий отаман Вітя Ющенко зо всім кошом запорізьким!"

Взято в giggster (http://giggster.livejournal.com/97700.html)
через lord_xenon (http://lord-xenon.livejournal.com/358229.html)